«Нема пророка без пошани, хіба тільки у вітчизні своїй та в домі своїм» (Мт. 13:57).
У дитинстві я часто чув вдома проповіді Біллі Грема. Моя мама, яка багато років молилася за навернення батька, вмикала магнітофон із його проповідями, сподіваючись, що Слово Боже торкнеться серця чоловіка. Здавалося, вона щиро вірила: якщо людина почує Євангеліє достатньо разів, воно неодмінно принесе плід.
Сьогодні багато християн діють так само. Ми надсилаємо рідним посилання на проповіді, даруємо книги, наводимо біблійні аргументи, знову й знову повертаємося до розмов про Бога. Нам здається, що проблема полягає лише в тому, що наші близькі недостатньо чули Євангеліє.
Але якщо справа не тільки в цьому?
Може, для них перешкодою стає не лише звістка про Христа, а й той, хто її приносить?
Саме так було з Йосипом. Особлива любов батька, розповіді Йосипа про братів і його сни поступово ставали джерелом напруження в сім’ї. Брати бачили в ньому не лише людину, якій Бог відкриває майбутнє. Перед ними був молодший син Якова, улюбленець батька, людина, з якою їх пов’язувала довга й непроста історія стосунків.
Саме так часто буває і з нашими рідними. Вони не можуть відокремити звістку Євангелія від усього того, що знають про нас. Разом із нашими словами вони згадують роки, прожиті поруч, бачать наші слабкості, помилки й недоліки. Разом із Євангелієм наші близькі завжди чують і історію нашого життя.
Брат чує не тільки біблійний вірш. Він також пам’ятає суперечки, ревнощі й несправедливість. Дружина чує не лише слова про Божу любов, а й роки спільного життя. Батьки згадують наші помилки, а діти — наші невиконані обіцянки.
Саме тому благовістя в сім’ї є одним із найважчих видів благовістя.
Ми нерідко думаємо, що головне завдання християнина — говорити правильні слова. Але історія Йосипа змушує поставити інше запитання: чи достатньо самої істини, якщо за нею не стоять смирення, терпіння й любов?
Бог не просто використав Йосипа, щоб урятувати його братів від голоду. Він багато років працював і над самим Йосипом. Від юнака, який без вагань розповідав про свої сни, до людини, здатної плакати, прощати й бачити Божий задум навіть у власних стражданнях. Лише через багато років Йосип зміг сказати братам:
«Ви задумували проти мене зло, але Бог задумав те на добро» (Бут. 50:20).
Можливо, коли Бог посилає нас благовістити власній сім’ї, Він хоче змінити не лише наших рідних, а й нас самих. Тож, можливо, найважливіше питання полягає не в тому, чому вони не чують Євангеліє, а в тому, що Бог бажає звершити в моєму серці через цих людей.
