«Не бійся, а говори і не мовчи, бо Я з тобою, і ніхто не зробить тобі зла, бо в Мене багато людей у цьому місті»  (Дії 18:9–10)

Коли збираєшся в дорогу, здається, що все під контролем. Виходячи з аеропорту міста Афіни, мені потрібно було дістатися до Коринфа. Я написав другу повідомлення, щоб уточнити маршрут: як правильно доїхати до готелю, де шукати таксі та на яку електричку сідати. Але у відповідь прилетіла лише коротка фраза: «Добирайся як апостол Павло». Це був жарт, але він миттєво став жорстокою реальністю — одразу після цих слів екран мого смартфона остаточно згас, через відсутність заряду.

Я сподівався, що зможу зарядити телефон у самій електричці, але у вагоні не виявилося жодної розетки. Та потрохи почав усвідомлювати увесь жах свого становища: у мене немає навігатора, немає розкладу, немає ані найменшого розуміння, де і на який потяг робити пересадку. І найстрашніше — я навіть не знав назви та адреси готелю, до якого прямував. Уся інформація, весь маршрут, усі контакти залишилися в розрядженому телефоні.

І стані цілковитої безпорадності, коли навколо лунала незнайома грецька мова, я раптом почув знайомі слова. Я звернувся до людей, які розмовляли зрозумілою для мене мовою. Вони з жалем відповіли, що можливості підзарядки немає. Але замість того, щоб розійтися, ми почали розмовляти.

Це була сімейна пара, біженці з Одеси, які тепер живуть у Коринфі. У цій випадковій розмові я розповів їм, хто я і куди їду: що я священик, який прямує на християнську конференцію. Я поділився тим, що ми перебуваємо в тих самих місцях, де колись проповідував апостол Павло, і розповів їм історію його подорожі. І раптом сталося те, чого я зовсім не очікував. Люди щиро перейнялися цією історією та моїм безвихідним становищем. Виявилося, що їх самих на станції зустрічає друг на машині. Дізнавшись, що я їду в повну невідомість, вони вирішили допомогти. Їхній друг дозволив мені скористатися зарядкою в автомобілі, і лише тоді, коли телефон ожив і ввімкнувся, ми змогли знайти назву готелю та адресу.

Нові знайомі вирішили відвезти мене прямо до готелю, який знаходився за межами самого Коринфа. За час цієї поїздки ми встигли поговорити про багато речей, і в процесі спілкування я розповів, що займаюся видавництвом книг. Дружина мого нового знайомого письменниця і, почувши це, одразу загорілася ідеєю надрукувати деякі свої праці. Ми домовилися про подальшу співпрацю і досі підтримуємо зв'язок у Telegram — сучасні Акила і Прискилла в моєму житті.

Коли ми читаємо в Біблії слова Бога, звернені до Павла: «Не бійся, але говори і не мовчи, бо Я з тобою, і ніхто не зробить тобі зла, бо в Мене багато людей у цьому місті» (Дії 18:9–10), ми бачимо духовний закон, який діє поза часом.

Головні уроки нашої дороги

Роздумуючи над цим випадком і зіставляючи його з біблійним текстом, я виділив для себе чотири важливі акценти, які змінюють погляд на будь-яку життєву кризу:

1. Страх — це нормально, але не остаточно.

Коли Бог звертається до Павла із закликом не боятися, це прямо вказує на те, що навіть такий сильний проповідник відчував страх перед незнайомими обставинами в чужому середовищі. Господь не дорікає Павлу за цей страх, адже це цілком природна людська реакція. Але Він називає причину, чому це почуття потрібно перебороти. Наш страх — це ще не вирок; це просто стан, який Бог закликає нас пройти через довіру до Нього.

2. «Я з тобою» — протидія самотності.

У той момент, коли нам здається, що ми залишилися один на один зі своєю проблемою — без зв'язку, без грошей, у чужій країні — Бог каже: «Я з тобою». Це головна втіха. Ми не самотні, хоч би яким чорним не здавалося усе навколо. І ця присутність Бога — не абстракція, вона виражена в Його конкретному захисті та турботі.

3. Не мовчи, а починай говорити.

Слова Бога «не мовчи» натякають на те, що у Павла, можливо, була спокуса замкнутися і перечекати в тіні. Це класична реакція, коли ми лякаємося невідомості. Але подолати страх — це не просто переконати себе всередині. Головний критерій подолання страху — це дія, яка підтверджує нашу рішучість. Починай говорити, роби перший крок до людей, і ти відчуєш, як відступає паніка.

4. «У Мене багато людей у цьому місті».

Знову Бог ламає нашу помилкову оцінку ситуації. Павло дивився на оточуючих людей у Коринфі як на загрозу, і для цього було чимало підстав. Проте Господь каже, що в цьому місті в Нього багато Своїх людей. Звісно, на той момент у Коринфі ще не було сформованої церкви. Але Бог бачить потенціал у серцях тих самих «випадкових» зустрічних, яких Він уже підготував для Свого Царства. Нам потрібно лише відкрити вуста і передати їм Благу Звістку.

Ми думаємо, що благовістя — це наш обов'язок рятувати інших. Але насправді, коли ми переборюємо страх і не мовчимо, Бог через випадкові зустрічі рятує нас самих від розгубленості, самотності та глухого кута, показуючи, що в кожному «Коринфі» у Нього вже приготовані Свої люди.