Неділя вранці. Ви збираєтесь на богослужіння, і раптом ваша дитина категорично заявляє: «Я до церкви не піду!»
А старші діти (9–12 років) вже не просто вередують, а ставлять прямі питання: «Навіщо йти до церкви? Можна ж вдома читати Біблію і молитися. Бог же всюди чує, правда?»
У такі моменти може здатись, що цей «бунт на кораблі» — це лише ваша особиста поразка як батька чи матері. Але ось правда: у сфері виховання немає привілейованих. Діти служителів, пасторів і вчителів недільних шкіл так само вередують і проявляють характер. Усвідомлення цього знімає тиск «ідеальної родини» й відкриває шлях до поради і підтримки інших, хто вже пройшов подібний етап.
Розберімося в можливих причинах такої поведінки. Адже нічого не буває без підстав.
Чотири сфери, де можуть бути проблеми:
- Як ми показуємо дітям церкву
- Як ми пояснюємо Євангеліє
- Як виглядає наш авторитет у сім’ї
- Наскільки ми розуміємо внутрішній світ дитини
1. Як ми показуємо дітям церкву?
Наше уявлення про церкву — це своєрідні «окуляри», через які дитина бачить Богослужіння, людей і навіть Бога. І найпершими цими окулярами є батьки.
Як ми поводимось перед служінням? Наприклад:– «Ох, знову ця церква… може, залишимось вдома?»
– «Швидше, ми знову запізнюємось! Де твоя сорочка?! Скільки можна тебе чекати?!»
Такі сигнали формують в уявленні дитини образ недільної служби як стресу, а не радості.
Що ми говоримо після церкви? Чи ми з вдячністю згадуємо проповідь, чи з іронією обговорюємо промахи пастора? І навіть якщо ми думаємо, що діти нас не слухають — вони слухають усе.
Ми повинні бути «агентами приваблення» до церкви, а не тими, хто її знецінює. Як написано:
«Слово ваше нехай буде завжди з благодаттю, приправлене сіллю»
Кол. 4:6
2. Як ми пояснюємо дітям Біблію?
«І хай будуть слова ці в серці твоєму… і повторюй їх дітям своїм…» Повт.
Зак. 6:6–7
У єврейській традиції дитина займала центральне місце. Настанови передавались як прямо (на молитвах), так і побічно (під час прогулянки чи обіду).
Роль у цьому процесі належить не лише вчителю недільної школи, а батькам. Знайдіть час, щоб разом почитати біблійну історію — цікаво, зрозуміло, від серця.
Не потрібно «завантажувати» дитину фактами — достатньо просто і з любов’ю передати суть Євангелія, щоб вона торкнулась серця.
Наша ціль — не залякати, а запалити бажання пізнати Бога.
3. Як дитина бачить наш авторитет?
Між жорстким авторитаризмом і мʼякотілістю є золота середина — авторитет, заснований на любові.
«Бог закликає представляти владу милосердно й доброзичливо. Не щоб тиснути на дитину, а щоб віддати життя за неї».
Тед Тріпп, «Як бути пастирем свого дитини»
Який стиль авторитету панує у вашій сім’ї? Якщо є перекоси, вони рано чи пізно призведуть або до бунту, або до відчуження.
4. Наскільки ми розуміємо внутрішній світ дитини?
Батьки часто не відчувають того, чим живе дитина. І тоді зʼявляється підозра, недовіра, віддалення.
«Справжнім вихователем стане тільки той, хто пам’ятає, що сам був дитиною»
В. Сухомлинський
«Жорстокість закриває серце дитини — і ви ще довго шукатимете шлях до нього»
Джон Райл
Якщо стосунки «сухі», це може згодом призвести до духовного бунту, який прорве, мов вулкан.
Експрес-допомога: якщо дитина не хоче йти в церкву
- Зберігайте спокій. Емоції — не помічник.
- Подумайте: можливо, причина обʼєктивна? (хвороба, втома, вік)
- Поговоріть. Слухайте. Пояснюйте.
- Навіть якщо програли — не здавайтесь. Моліться. Аналізуйте. Починайте знову.
12 порад, які допоможуть змінити ставлення дитини до церкви:
- Відгукуйтесь про церкву позитивно й щиро — без фальші.
- Готуйте дитину до служіння ще з п’ятниці чи суботи.
- Поспілкуйтесь з учителем недільної школи.
- Якщо робота з дітьми в церкві слабка — не критикуйте, а долучайтесь.
- Допоможіть дитині знайти друзів у церкві — через спілкування поза богослужінням.
- Читайте Біблію разом — навіть якщо небагато, але з серцем.
- Питайте думку дитини: «Що ти думаєш? Як вважаєш?»
- Не перевантажуйте настановами. Навіть добрі наміри можуть «перелити воду».
- Цікавтесь внутрішнім світом дитини: мріями, страхами, інтересами.
- Не бійтеся просити вибачення — це навчає і дитину робити те саме.
- Не забувайте: ви самі були дітьми.
- Обійміть дитину. Скажіть, що любите. Кожен день.
«Віруй у Господа Ісуса Христа — і спасешся ти і весь твій дім»
Дії 16:31
