Нещодавно в Києві знову відбувся прайд-марш. Такі заходи почали проводитися у 2016 році й поступово набували дедалі більшої популярності аж до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Тепер, навіть під час війни, вони знову привертають дедалі більшу увагу суспільства.

Оскільки західні країни продовжують вкладати мільярди доларів у відбудову та майбутній розвиток України, зростатиме й тиск щодо прийняття багатьох соціальних і політичних норм, які вже стали звичними у Західній Європі та Північній Америці. Зокрема й щодо ширшого прийняття ЛГБТ-ідеології. Це становить серйозний виклик для церкви в Україні.

Спостерігаючи за подібними культурними змінами у Сполучених Штатах протягом останніх тридцяти-сорока років, я переконаний, що в Україні схожі процеси можуть відбуватися значно швидше. Питання полягає не в тому, чи зіткнеться церква з цією проблемою, а в тому, як вона повинна на неї реагувати.

Чи повинні християни спрямовувати свої сили на протидію прайд-маршам, організацію акцій протесту та боротьбу з політичними ініціативами, які просувають ЛГБТ-ідеологію? Багато віруючих відчувають потребу щось робити, і такі видимі дії часто здаються найпрактичнішою відповіддю.

Однак перш ніж діяти, нам слід уважно розглянути вчення Святого Письма та приклад Христа. Хоча публічне висловлення незгоди може бути доречним в окремих випадках, воно також може відволікати церкву від її головної місії і, якщо діяти необережно, навіть зашкодити нашому євангельському свідченню.

За яке царство ми боремося?

Ісус сказав Пилатові:

«Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибічники подбали би, щоб Мене не видали юдеям. Нині ж Моє царство не звідси» (Івана 18:36).

Це ставить перед нами важливе запитання: за що ми боремося насамперед — за земні царства чи за Царство Боже?

Християни не повинні боятися чітко говорити про те, чого навчає Біблія щодо сексуальності, шлюбу та статі. Істина має значення. Моральна ясність має значення. Проте нашим головним пріоритетом повинно залишатися поширення Божого Царства.

Земні уряди, політичні перемоги та культурні рухи є тимчасовими. Навіть якщо християнам вдасться зупинити прайд-марш або вплинути на законодавство, це ще не означає, що було зроблено щось, що має вічну цінність для Божого Царства. У деяких випадках наші методи можуть навіть ускладнити для невіруючих можливість почути Євангеліє.

Церква ніколи не повинна плутати культурний вплив із духовним перетворенням.

Яке Євангеліє ми проповідуємо?

Апостол Павло писав:

«Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа: для юдеїв — це спокуса, а для греків — безумство» (1 Коринтян 1:23).

У центрі нашої звістки завжди повинен бути Ісус Христос.

Євангеліє — це насамперед не заклик до політичних реформ, культурного відродження чи морального вдосконалення. Це добра новина про те, що грішники можуть отримати прощення і примиритися з Богом через смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Коли ми вірно проповідуємо Христа, дехто буде ображатися. Євангеліє викриває кожну людину незалежно від того, чи її гріхи є сексуальними, фінансовими, релігійними чи пов'язаними із самоправедністю. Але причиною незгоди повинно бути саме послання про хрест, а не наша зайва ворожість чи політична активність, яка затіняє це послання.

Зміна законів не може відродити людське серце. Політичні перемоги не можуть подарувати прощення гріхів. Культурний тиск не може привести людину до справжнього покаяння.

Це може зробити лише Христос.

Писання не визначає політичну діяльність як головне покликання церкви. Її основне доручення — проповідувати Євангеліє, робити учнів і свідчити про Христа.

Який приклад ми показуємо?

Ісуса часто критикували через тих людей, з якими Він проводив час.

У Матвія 11:19 записане таке звинувачення:

«Ось ця людина ненажера і п’яниця, друг митників та грішників».

Релігійні лідери того часу не могли зрозуміти, чому Він спілкується з людьми, яких вони вважали морально зіпсованими.

Чому Ісус їв із митниками та грішниками?

Тому що Він прийшов знайти і спасти загублених.

Безумовно, не кожна людина, яка належить до ЛГБТ-спільноти, шукає духовних відповідей. Деякі відкрито вороже ставляться до біблійного християнства. Проте багато інших носять у серці глибокі рани. Багато хто пережив відкинення, насильство чи самотність. Чимало людей шукають прийняття, ідентичності та сенсу життя.

Як християни, ми не повинні поступатися біблійною істиною. Але ми також не повинні відмовлятися від біблійного співчуття.

Ми повинні бути готовими будувати стосунки, слухати історії людей і показувати любов Христа. Ми повинні бути готовими розділити з ними трапезу, вести щирі розмови та вкладати свій час у людей, які можуть повністю не погоджуватися з нами.

Ісус ніколи не схвалював гріх, але Він постійно йшов назустріч грішникам.

Якщо представники ЛГБТ зустрічатимуть християн лише як протестувальників, вони можуть ніколи не побачити перетворюючої любові Христа. Але якщо вони зустрінуть віруючих, які говорять правду з благодаттю, вони можуть побачити, яку Ісус змінює життя людини.

Висновок

Християни повинні твердо триматися біблійної істини. Ми повинні знати Святе Письмо та вміти чітко пояснити біблійний погляд на людську сексуальність і шлюб.

Водночас ми не повинні забувати про нашу головну місію.

Наша мета — не перемагати в політичних битвах. Наша мета — ділитися Євангелієм і робити учнів.

Публічні акції проти ЛГБТ-руху можуть вплинути на державну політику, а можуть і не вплинути. Вони можуть змінити напрямок розвитку суспільства, а можуть і не змінити. Але вони точно не приведуть людей із ЛГБТ-спільноти до спасенної віри в Ісуса Христа.

Якщо ми справді хочемо бачити людей зміненими, можливо, нам варто переглянути наші методи.

Замість того щоб головним чином протистояти людям на відстані, християни повинні шукати можливості для особистого спілкування. Запросіть людину на обід. Вислухайте її історію. Побудуйте дружбу. Чітко й з любов'ю поділіться Євангелієм.

Найсильнішою зброєю церкви була не політична влада, а звістка про Ісуса Христа, яка дарує прощення, преображення і справжню надію кожному грішникові, який приходить до Нього з вірою.