У житті кожної віруючої людини настає мить, коли серце стискає біль, а в голові лунає одне болюче питання: «Чому?». Чому саме зі мною? Чому, Господи, Ти це допускаєш? У такі часи випробувань, коли земля йде з-під ніг, наші погляди часто звертаються до однієї з найзагадковіших книг Біблії — Книги Іова.
Вона, наче духовний якір у шторм, говорить прямо про страждання, причому не грішників, а людей глибоко вірних Богові. Але чому ж її послання так важко осягнути? Чому її сторінки здаються такими складними?
Перш за все, ця книга розмовляє з нами мовою поезії. Подібно до Псалмів, вона є симфонією образів, полотном, витканим із метафор. Там, де ми б сухо сказали: «Друзі зрадили», Іов малює щемливу картину пересохлого струмка, на який марно сподівалися змучені спрагою мандрівники. Щоб почути її серце, нам потрібно навчитися бачити думку за образом, відчувати ідею за метафорою.
Але головна складність криється глибше, у самому її змісті. Більша частина книги — це не події, а напружені, сповнені болю діалоги між Іовом та його друзями. І щоб зрозуміти суть їхньої суперечки, потрібно зануритись у їхній світогляд, де панував так званий закон земної відплати. Вони щиро вірили, що Бог винагороджує праведників благословеннями і карає грішників стражданнями вже тут, на землі.
Уявіть собі світ, де ще не було ясного світла одкровення про життя після смерті та останній суд. У такому світі страждання праведної людини ставало духовною пасткою, жахливою дилемою. Якщо людина страждає, то висновок міг бути лише один із двох: або вона — таємний грішник, що заслужив кару, або ж Бог — несправедливий. Уся суперечка в книзі, по суті, обертається навколо цього нестерпного питання: «Хто винен у цьому болі: ти чи Бог?»
Першою на це питання відповідає дружина Іова. Її слова — це голос розпачу. Бачачи нелюдські муки чоловіка, вона кидає йому: «Ти все ще тримаєшся своєї непорочності? Прокляни Бога і помри!». З її точки зору, Бог порушив Свою частину «договору», і триматися за вірність Йому більше немає сенсу. Але Іов відкидає цю спокусу здатися, відповідаючи з неймовірною вірністю: «Невже ми будемо приймати від Бога тільки добре, а лихого не приймемо?».
Тоді з’являються друзі з іншим, не менш болючим поясненням: «Винен ти». Рухомі, на перший погляд, добрими намірами, вони главу за главою намагаються вирвати з Іова зізнання у прихованих гріхах. Вони починають з обережних натяків: «Згадай-но, чи гинув хтось невинний?», а згодом переходять до прямих і жорстоких звинувачень, приписуючи праведнику жахливі беззаконня. Вони були в’язнями своєї логіки: якщо Бог завжди правий, отже, винним має бути Іов.
Але вся ця система міркувань — це спроба зібрати величний портрет Божої справедливості, маючи на руках лише половину пазлів. Без віри у воскресіння, в останній суд, у нове небо і нову землю, де Бог витре кожну сльозу, картина Божої справедливості залишається неповною та спотвореною.
І ось, коли людські слова вичерпалися, у розмову втручається Сам Господь. І найдивовижніше те, що Він не звинувачує Іова, як це робили друзі. Бог уже дав Свою оцінку на самому початку: «людина праведна і справедлива». Натомість Бог ставить Іову питання, що розкривають Його безмежну мудрість, неосяжну велич і владу над усім творінням. Він показує, що Його шляхи та задуми незбагненні для людського розуму.
Зустрівшись із Богом віч-на-віч, Іов переживає повну трансформацію. Він кається не в таємних гріхах, яких у нього не було, а в своїй зухвалості — у спробі судити про Божі діла та вимагати звіту у Всемогутнього. І він вимовляє ключові слова своєї подорожі: «Я чув про Тебе тільки вухом, тепер же мої очі бачать Тебе. Тому я зрікаюся і каюся в поросі та попелі».
З цієї глибокої, сповненої болю та надії історії ми можемо винести безцінні уроки для нашого життя.
Урок перший: Співчуття замість осуду
Книга Іова дана нам тисячі років тому, щоб раз і назавжди зруйнувати примітивну і жорстоку формулу «страждання = гріх». Писання вчить, що Бог може виправляти нас через труднощі, але тоді Він завжди покаже причину, бо Його мета — не мучити, а зцілювати. Наша перша реакція на чуже горе має бути не підозра, а відкрите серце і простягнута рука допомоги.
Урок другий: Чесна розмова з Богом, що зцілює душу
Іов не мовчав. Він не ховався за чергові побожні фрази. Він волав до Бога, кричав про свій біль, ставив найважчі питання. І Бог відповів йому. Для друзів Бог був далеким «Він», а для Іова — близьким «Ти». Страждання покликані не віддаляти нас від Бога, а, навпаки, вести до Нього у відвертій, щирій молитві. Саме в таких вогняних випробуваннях народжуються найглибші стосунки з Творцем. Як сказав сам Іов, раніше він лише чув про Бога, але тепер — побачив Його.
Урок третій: Справжня віра — це любов до Бога, а не до Його дарів
Ключове питання всієї книги було поставлене сатаною на самому початку: «Хіба даремно Іов боїться Бога?». Диявол стверджував, що люди служать Богові лише заради вигоди: здоров'я, успіху, благополуччя. Книга Іова — це відповідь на цей одвічний виклик. Вона перевіряє, чи буде людина вірити в Бога заради Нього Самого, навіть втративши всі Його дари. І це питання до серця кожного з нас: чому я вірю? Заради благословень чи заради самого Бога?
Урок четвертий: Довіра, що сильніша за всі «чому?»
Ми живемо у світі, спотвореному гріхом, де страждання можуть бути наслідком зла інших людей, стихійних лих чи просто недосконалості цього світу. Книга Іова не дає відповіді на питання «Чому?», але вона дає відповідь на питання «Що робити?». Вершиною віри Іова стають його слова: «Ось, Він убиває мене, але я буду надіятися». Для нас, християн, що знають про воскресіння Христа і прийдешнє оновлення всього творіння, ця надія має горіти ще яскравіше.
Як писав апостол Павло, жодні скорботи, переслідування чи біди цього світу не можуть відлучити нас від любові Божої у Христі Ісусі. Книга Іова залишає нас віч-на-віч із головним питанням нашої віри: чи впевнені ми в цій незламній любові настільки, щоб довіряти Йому, навіть коли небеса мовчать?
