Наша духовність закінчується там, де ми починаємо її визнавати.
Матері Терезі приписують такі слова: «Благовістіть, іноді використовуйте слова.» Звучить доволі цікаво й глибоко — на перший погляд. Але ми повинні орієнтуватися не лише на те, як виглядає інформація і яке перше враження вона справляє. Божий народ повинен орієнтуватися на Боже Слово!
«Твоє слово — світильник для моїх ніг, світло для моїх стежок.» (Пс. 118:105)
Благовістя — це про слова і характер. Істина потребує слів Істини й характеру, зміненого Істиною. Не варто відкидати щось. Це схоже на два весла. З одним веслом «благовістя» далеко не попливе. Апостол Павло завжди проповідував, в яке б місце Бог його не привів. Однак він пише: «Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоби, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним.» (1 Кор. 9:27) Саме про другу частину цього вірша ми й будемо говорити в цій статті.
Наш характер може або допомагати благовістю, або заважати йому. Ми можемо говорити істину про Христа біблійно і впевнено, але наша гріховність буде говорити гучніше. Тому нам важливо мати святість, без якої ніхто не побачить Бога. (Євр. 12:14) Якщо наша душа не буде освячена Христовою благодаттю, то Бога через нас люди так і не побачать. Тому важливо визначитися з тим, що ж впливає на наше духовне формування.
Вплив № 1. Зовнішні обставини.
Є обставини, на які ми можемо впливати, але також є ті, що від нас не залежать. І всі вони безумовно впливають на нас. Є обставини, які ми вибираємо самі, а є ті, які «обирають нас». Наші батьки, виховання, навчання, друзі, оточення, церква, країна, культура — це все є факторами впливу. Проте важливо розуміти, що обставини впливають, але не визначають наш характер. Ми відповідальні за свої реакції на будь-які умови. Реакції поступово перетворюються на звички, а звички формують характер.
До речі особливим часом формування є наше дитинство. Сучасна світська психологія «списує» величезну кількість проблем «ментального здоровʼя» людини саме на дитинство. Хтось навіть називає дитинство визначними роками. Думаю, не безпідставно, але варто памʼятати, що зрештою все визначає тільки Бог!
«Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...» (Пс. 139:16)
Також Боже Слово каже: «Повчай (виховуй) юнака на початку його шляху, і він не зверне з нього, навіть коли постаріє.» (Пр. 22:6) Цей текст каже про те, що дитинство дійсно сильно впливає на майбутнє. Але Книга Приповістей не є детерміністською. (детермінізм — це вчення про чітку причинно-наслідкову послідовність у всьому) Не завжди у віруючих батьків виростають діти віруючими. Буває й навпаки — невіруючі батьки мають віруючих дітей.
Але на цьому етапі наших міркувань варто памʼятати, що наше оточення буде впливати на нас. Якщо ми бажаємо духовно зростати, то треба шукати духовних людей і бути ближче до них. Варто читати Біблію та духовні книжки. Ми освячуємось через Слово! (Ів. 17:17) Інформація впливає на нас. Відомий англійський проповідник Чарльз Сперджен якось висловився про пуританина Джона Буньяна: «Якщо йому порізати вени, з них потече Слово Боже.»
Вплив № 2. Наш вибір і реакції.
У цьому пункті ми більше торкнемося обставин, на які ми не можемо впливати, але можемо обирати як реагувати. Наприклад, страждання часто не є нашим вибором, але ми маємо вибір як реагувати на них. І цей вибір багато говорить про нас самих. Про це важливо памʼятати особливо тоді, коли ми проповідуємо невіруючим, з якими часто перетинаємося (робота, навчання тощо). Сінклер Фергюсон якось дуже влучно сказав: «Мало хто запамʼятає вашу пристрасть, але всі запамʼятають вашу реакцію.» Ми можемо роками палати любов’ю до Христа та проповіді Євангелія, але достатньо однієї неправедної реакції на важкі обставини і вся ця пристрасть забувається. Мойсею було достатньо одного гріховного вчинку перед народ, щоб втратити можливість увійти до обіцяної землі.
Повернімося до тексту апостола Павла: «Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоби, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним.» (1 Кор. 9:27) Гідним проповіді Євангелія його зробили щоденні вибори на користь Христа. Звичайно, досконалу гідність нам здобув Ісус на хресті. Саме там знаходяться всі наші привілеї. Це пасивна благодать, на яку ми не можемо вплинути, а тільки прийняти вірою і насолоджуватись. Але є й активна благодать, яка допомагає нам змінюватись зараз й проходити процес освячення. До речі наша активна святість залежить від віри у пасивну святість, яку ми маємо у Христі. Саме тому нам треба пізнавати Христа, дивуватися Йому, насолоджуватися Ним, довіряти Йому, знаходити себе в Ньому і шукати Його, тому що «все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь.» (Рим. 11:36)
Вплив № 3. Божа слава.
Бог піклується за наше спасіння набагато більше за нас. Він бажає, щоб ми були схожі на Нього набагато більше за нас. І Він діє набагато більше за нас. Що саме Він робить? Яким чином Він нас змінює?
«Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзеркалі, оглядаємо Господню славу і перетворюємося в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа.» (2 Кор. 3:18)
Нас змінює споглядання Божої слави! Божа краса ніколи не залишить нас колишніми. До Божої слави неможливо звикнути. Вона бере у полон наше серце і змінює його. Бог відкрив нам Себе через Біблію, через Церкву та в особистому спілкуванні з Ним. Тому апостол Павло і молиться, щоб відкрилися очі нашого серця, і ми побачили Бога:
«просвітивши очі вашого серця, щоб ви знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих, яка неосяжна велич Його сили в нас, котрі віримо в дію могутності Його сили» (Еф. 1:18)
Також Боже Слово каже, що Бога не бачив ніхто й ніколи. (Ів. 1:18) Але ще є наступний текст: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.» (Мт. 5:8) Найімовірніше, Іван мав на увазі, що ніхто не може побачити Бога у всій повноті Його слави. Але ми можемо пізнати Бога настільки, наскільки Він нам відкривається. Лише Божа слава може відірвати нас від нашої власної слави, яка часто заважає нам приносити плід в благовісті. Як сказав Джон Пайпер: «Ніхто не їде на Великий Каньйон подумати про себе.» Нехай же Господня слава звільнить нас від нас самих же!
