«Смуток кращий від сміху, бо коли сумне обличчя, тоді серце стає добрішим.» (Екл. 7:3)
Як вам таке? Можливо, десь глибоко в середині у вас вже відчувається бунт незгоди. Підсвідомо зʼявляються питання до Соломона, а може й до Бога. Ось, мабуть, два основних:
- Як це смуток кращий за сміх?
- Чому ми часто думаємо навпаки?
Починаючи відповідати на перше запитання, апостол Павло ще підливає масла у вогонь незрозумілості: «…хвалимося, коли страждаємо.» (Рим. 5:3) Ви коли-небудь хвалилися скорботами? Страждання взагалі важко «заходять», не кажучи вже про те, щоб ними хвалитися. Зазвичай ми хвалимося новими досягненнями у різних сферах. Чи може апостол натякає, що завдяки стражданням, ми чогось досягаємо? І це правда, далі Павло відкриває вагому перевагу страждань: «хвалимося, коли страждаємо, знаючи, що страждання виробляє терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію.» Інакше кажучи, як навчитися терпіти, коли немає чого терпіти? Питання риторичне. Отже, плоди Духа зріють на ґрунті скорбот, по-іншому ніяк. І навпаки, обставини із категорії «прогулянка по пелюсткам троянд» зрощує в нас мислення подібне до «я вже зрозумів це життя». Компетентність часто конкурує з довірою Богу, до якої Отець так бажає повернути своїх дітей.
Наступна перевага страждань стосується сутності християнства — пізнання Бога. Річ у тому, що в нас завжди дуже багато справ. Це заважає нам пізнавати Всевишнього. Тому Бог і каже: «Вгамуйтеся (зупиніться) і пізнайте, що Я — Бог!» (Пс. 46:11) А що нас зупиняє краще за страждання? Як ми «скидаємо оберти»? Питання риторичне. Бог бажає спілкуватися з нами й мати живі відносини, тому Він використовує для цього різні інструменти. Якось К. С. Льюїс цікаво сказав:
«Бог шепоче до нас через радість, говорить через совість, і кричить через біль.»
Біль — це Божий рупор, яким Він намагається докричатися до приглушеного гріхом людського серця. Колись Бог «докричався» до Йова, який думав, що він праведний і знає Бога, проте Бог у величезних скорботах скрушив старозавітного праведника, і той пізнав Бога так, як ніколи: «Про Тебе раніше я лише чув, а тепер своїми очима Тебе побачив, тому я всього сказаного раніше зрікаюсь і каюсь у поросі та попелі…» (Йова 42:5, 6) Саме у стражданнях Йов набув величезний досвід покаяння, чого не було раніше.Він більше пізнав Бога, і Божої слави було для нього достатньо. Він заспокоївся навіть тоді, коли втратив все!
Спробуємо відповісти на друге запитання. Чому ми більше цінуємо радість, ніж страждання? Можливо, тому що нас«прокачали» в тому, що все повинно нас радувати. Іван пише: «…все, що усвіті, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість.» (1 Ів.2:16) Все навколо повинно задовольняти наші бажання. Філософія гедонізму —бери від життя усе — взяла у полон наші серця. Ми часто намагаємося максимізувати свою радість і при цьому мінімізувати свій біль. Страждання — це перешкода «гедоністам».
Тому ми намагаємося бігти як умога далі від складнощів, які Бог з любовʼю нам посилає. По правді сказати, Бог також бажає, щоб ми раділи. Саме з цієї причини Він і допускає нам пережити різні випробування, щоб звернути нашу увагу на Нього, єдине джерело справжньої радості, яке, на жаль, ми маємо властивість залишати. Пророк Єремія каже:
«Адже два злочини Мій народ учинив: вони Мене, Джерело живої води, відкинули, і видовбали свої водойми, —водоймища діряві, які не здатні утримувати воду.» (Єр. 2:13)
Я мрію, щоб ми могли сказати разом з Давидом: «…у присутності Твоїй повнота радості!» (Пс. 16:11)
