- Захист битви не виграє
Що таке «апологетика» і для чого вона існує? Це явище здебільшого відоме в кругах «семінаристів». Серед «рядових» членів церкви це складне слово майже не використовується. Однак так або інакше ми чуємо це слово. Традиційно в церкві прийнято давати наступне визначення християнській апологетиці — це захист християнської віри. У цій статті я хочу запропонувати новий погляд на апологетику.
Термін «апологетика» походить від грецького слова apologia, яке складається з двох частин: аро — «виходячи з, спираючись на», та logia — «висловлювання, твердження», і буквально означає «відповідне висловлювання» або «виходячи з логіки». В Біблії також використовується це слово: «Господа Христа освячуйте у ваших серцях і будьте завжди готові дати відповідь (грец. «апологія») кожному, хто запитує вас про вашу надію» (1 Пет. 3:15). Так, апологетика має певні елементи захисту, але не тільки. Ще жодна битва не була виграна, використовуючи тільки захист. Для перемоги потрібен наступ!
По суті, основне служіння Церкви повʼязане з двома сферами: благовістя та учнівство. «Велике доручення» звучить так:
«Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку! Амінь.» (Мт. 28:18-20)
«Ідіть, навчіть» — це не тільки про захист. У певному сенсі ми знаходимось в епіцентрі битви за душі та розум людей. Слово Боже порівнюється в Біблії з мечем:
«Адже Слово Боже — живе і діяльне, гостріше від усякого двосічного меча: воно проникає аж до поділу душі й духа, суглобів і мозку кісток, судить думки й наміри серця.» (Євр. 4:12, 13)
Іноді меч використовують для захисту під час битви, але основне його призначення — це наступ!
- Руйнування твердинь
«…зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові, щоби знищити твердині; ми руйнуємо задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові» (2 Кор. 10:4, 5)
«Ми руйнуємо задуми» — це не тільки про захист. Це свідомий наступ на хибні переконання, які керують людьми. У Біблії є цікавий приклад того, як це відбувається:
«Пройшовши Амфиполь і Аполонію, вони прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. За звичаєм, Павло ввійшов до них і впродовж трьох субот диспутував з ними щодо Писання, пояснюючи й доводячи, що Христос мав постраждати й воскреснути з мертвих і що Той Ісус, — Якого я вам проповідую, — запевняв він, — є Христос. І деякі з них повірили й приєдналися до Павла та Сили — дуже багато побожних греків і чимало шляхетних жінок.» (Дії 17:1-4)
Слово «диспутував» (грец. dialegomai) споріднене з нашим словом «діалог». Тобто мова йде про спілкування, а не монолог. Апостол Павло прийшов в Солунь не лекції читати, а задавати й відповідати на питання. Ціллю апостола було, щоб юдеї повірили в Ісуса Христа. Яким чином він досягав цього? «Пояснюючи й доводячи» — саме цим і займається християнська апологетика. Цікаво, що слово «повірили» — це переклад з грецької слова peitho — переконувати, вмовляти, закликати, обґрунтовувати. Хоча зазвичай в Біблії використовується слово pisteuō — довіряти, покладатися, вірити.
Висновок: апостол Павло використовував апологетику для благовістя. Звісно, є різниця, коли ми благовістимо умовним «юдеям» (людям, які визнають існування одного Бога) і «поганам» (людям, які активно або пасивно поклоняються ідолам). Але апологетика потрібна в обох випадках.
Варто сказати, що докази істини ще не роблять з невіруючих віруючих. Апологетика це лише інструмент благодаті. Віра є даром Божої благодаті, тому жодні аргументи самі по собі не можуть навернути людину без дії Святого Духа. Зрозумівши істину в Ісусі Христі, почувши переконливі докази, людина все одно залишається перед вибором або прийняти Істину, або відкинути Її. Апологетика допомагає зрозуміти істину, але нове серце дає Бог! (Єз. 36:26)
Ми не відповідаємо за покаяння людини, тому можна сказати, що ми не відповідаємо за результат, а тільки за процес. Однак для успішності процесу нам потрібно зростати у знаннях біблійної апологетики. Нам будуть задавати різні питання, на які ми не будемо знати відповідь. Замість того, щоб хитрувати й ухилятися від відповіді, нам варто чесно зізнатися: «Я не знаю, але спробую розібратися й повернуся з відповіддю». Це буде набагато кращим доказом нашого щирого інтересу до співрозмовника, а не до перемоги в суперечці.
Молитва: Господи, Ти є Володарем всього! Від Тебе залежить кожна думка, слово й крок, якби нам не здавалося, що це залежить тільки від нас! Твоя суверенність втішає та дає надію, коли нам відмовляють, коли над нами посміхаються і не приймають. Допоможи нам не бути «месіями», але в твердості й сміливості доводити, що є лише Один Месія — Твій Син, Ісус Христос! Зроби нас плідними для твого Царства!
