Вступ

Багатьом українським християнам добре знайомі американські євангельські церкви. Як американець, який майже двадцять років живе в Україні, я щиро вдячний Богові за свою християнську спадщину. Проте останніми роками в американських церквах відбуваються помітні зміни. Все більшого впливу набуває явище християнський націоналізм, який змінює те, як мільйони віруючих сприймають Церкву, державу та їх зв’язок.

Багато українських євангельських християн під час війни також змінили ставлення до держави й суспільства. Саме тому нам варто уважно придивитися до того, що відбувається в американських церквах, і зробити відповідні висновки. Інакше ті зміни, які принесла війна в Україні, можуть поступово сформувати власну форму українського християнського націоналізму.

Тож хочу поділитися особистою історією та своїми роздумами про такий рух у США. Я вважаю, що це насамперед питання Євангелія, адже воно безпосередньо впливає як на життя церков, так і на здатність звіщати Добру Новину про Ісуса Христа.

Мій досвід

Два роки тому, коли я був у США, двоє служителів з церкви запросили мене на зустріч. Вони одразу запитали мене:

— «Ми чули, що ти, можливо, збираєшся голосувати за ________. Чому?»

Я відразу заперечив, адже політична дискусія в такому контексті не принесе жодної користі. Натомість запропонував поговорити про біблійні питання — святість людського життя, біблійне розуміння шлюбу, статі та сексуальності. Проте це їх не цікавило. Вони знову й знову поверталися до теми конкретного кандидата та його політичної програми. На жаль, зрештою я теж втягнувся в цю розмову.

Тоді мене дуже здивувало, що настільки політизовані дискусії можуть відбуватися всередині церкви.

Сьогодні це вже не дивує мене так сильно.

Християнський націоналізм поступово проник у багато євангельських церков, де колись вірно проповідували Євангеліє. Він вплинув не лише на окремих членів церков, але й на багатьох їхніх служителів.

Тут хочу уточнити: під християнським націоналізмом я не маю на увазі прагнення відстоювати біблійні цінності в суспільстві або брати участь у політичному житті країни. Я говорю про змішування біблійного богослов'я з політичною ідеологією, коли церква або окремі християни починають ототожнювати себе з певною партією чи політичним рухом. Дехто робить це відкрито, інші — навіть не усвідомлюючи цього, через надмірно політизовану риторику або беззастережну підтримку окремих політичних сил чи лідерів.

За останні два роки я побачив багато негативних наслідків цього явища, яке можна також назвати політизованим християнством. Коли церква відволікається на політичну боротьбу й починає покладати свої надії на політиків та їхні обіцянки, вона неминуче втрачає здатність жити згідно з Євангелієм і ефективно його проголошувати.

Добра новина полягає в тому, що Євангеліє набагато вище за будь-який християнський націоналізм. Найкращий спосіб захистити себе і свою церкву — знову поставити в центр благу звістку про Ісуса Христа.

Отже перейдемо до чотирьох причин, чому Євангеліє перемагає політизоване християнство та захищає нас від його небезпек

1. Євангеліє звертає нашу увагу на вічні та внутрішні зміни

Нашій гріховна природі завжди хочется вдатися до зовнішніх і тимчасових способів моральних змін. Проте Ісус навчав зовсім іншого, говорячи про Боже Царство як про вічне і внутрішнє.

«Коли ж фарисеї запитали Його, коли прийде Боже Царство, Він відповів їм: «Боже Царство не приходить так, щоб його можна було спостерігати. І не скажуть: "Ось воно тут!" або: "Он там!", бо ось Боже Царство є серед вас.» (Луки 17:20–21

Безумовно, усі ми прагнемо жити в державі, де панують справедливість і закони, які відповідають біблійним моральним принципам. Але християнський націоналізм часто стирає межу між Божим Царством і земною владою. Непомітно для себе ми починаємо покладати надто великі надії на уряд або політичного лідера. Хоча жодна людина не здатна здійснити справжню й тривалу моральну переміну людського серця.

Ісус багато розповідав про Своє Царство через притчі та приклади. Проте Він жодного разу не закликав повалити римського намісника Юдеї чи організовувати протести проти безбожності Римської імперії. Натомість Він навчав, що Його Царство є вічним (Лк. 1:33), не залежить від багатих, впливових чи могутніх людей (Мк. 10) і приходить через чудо нового народження в людському серці, а не через політичні або суспільні реформи (Ів. 3:5).

Тож ми маємо бути вдячні за будь-які політичні зміни, які сприяють справедливості, чесності та біблійним моральним цінностям. Але водночас треба пильнувати, щоб не покладати свою надію на державу, законодавство чи інші тимчасові зовнішні зміни.

2. Євангеліє не відштовхує людей через їхні політичні погляди

Коли християнський націоналізм проникає в церкву, це швидко стає помітним для людей навколо. Церква починає асоціювати себе з певною політичною силою або світоглядом. І я не маю на увазі лише випадки, коли церква відкрито підтримує певну партію чи кандидата. Часто це проявляється значно тонше. З проповідей, публічних заяв або атмосфери в громаді люди починають розуміти: якщо ти не поділяєш певних політичних поглядів, то тут тебе навряд чи по-справжньому приймуть. Для багатьох невіруючих це стає серйозною перепоною на шляху до Христа.

Апостол Павло неодноразово закликає віруючих не створювати зайвих перешкод для інших.

«Отже, більше не судімо один одного, а краще розсудіть не класти братові спотикання або спокуси.» '
Римлян 14:13 (Див. також: 1 Кор. 10:32; 2 Кор. 6:3.)

Далі Павло пише:

«Ту віру, яку маєш, май її для себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе тим, що визнає добрим.» Римлян 14:22

Хоч в цьому розділі Павло говорить про суперечки щодо їжі, принцип залишається актуальним і сьогодні. У питаннях, які не є основою Євангелія, ми повинні поводитися так, щоб не створювати непотрібних бар'єрів для людей. Це стосується і політичних переконань.

Якщо людина не може переступити поріг церкви через те, що боїться бути оціненою за свої політичні погляди, то ми вже створили перепону, якої Христос ніколи не ставив.

3. Євангеліє дає справжню і незмінну надію

За останні кілька років ми стали свідками небувалого політичного запалу серед багатьох християн. Радість після перемоги «свого» кандидата або розпач після його поразки часто бувають настільки сильними, ніби від результатів виборів залежить майбутнє Божого Царства.

Політики завжди багато обіцяють. Проте вони залишаються людьми зі своїми обмеженнями. Навіть найкращі наміри не можуть гарантувати виконання всіх передвиборчих обіцянок.

Християнський націоналізм спонукає нас покладати великі надії саме на політичних лідерів та їхні програми. Але такі надії завжди розчаровують.

Апостол Павло застерігає:

«Наказуй багатим у теперішньому віці не думати про себе високо і не покладати надії на непевне багатство, але на Бога, Який щедро дає нам усе для насолоди.» 1 Тимофія 6:17

Те саме можна сказати і про надію на впливових або заможних політичних лідерів. Вона неминуче виявиться ненадійною.

Наша єдина певна надія — Ісус Христос.

«Маємо її як безпечний і міцний якір душі, який входить аж за завісу.» Євреїв 6:19

Саме ця надія захищає наше серце від неминучого розчарування, коли ми більше довіряємо людським обіцянкам, ніж Божим.

4. Євангеліє ставить Христа в центр всього

Найбільша небезпека християнського націоналізму полягає в тому, що він обовʼязково приносить у церкву політичні суперечки, поділи та боротьбу за «свою сторону». У результаті наша увага поступово зміщується з Христа на політику.

Апостол Павло чітко нагадує, що головне покликання Церкви — це не просувати політичні програми, а проповідувати Ісуса Христа.

«...а ми проповідуємо Христа розіп’ятого: для юдеїв — спокусу, а для язичників — безумство.» 1 Коринтян 1:23

Коли Христос залишається в центрі нашого служіння, Його Євангеліє однаково викриває гріх і кидає виклик усім людям. Воно не стає на бік жодної політичної сили. Євангеліє викриває як консерваторів, так і лібералів; як націоналістів, так і глобалістів; як багатих, так і бідних; як місцевих жителів, так і іноземців. Перед Христом усі люди однаково потребують покаяння та спасіння.

Якщо ж наше служіння починає звучати в унісон із риторикою певної політичної сили, а представники лише одного політичного табору почуваються в церкві «як удома», це може бути серйозним сигналом, що ми поступово втратили Христа з центру своєї уваги.

На щастя, вихід простий.

Зосередьте своє життя, служіння та проповідь на Ісусі Христі. Якщо Христос буде центром усього, ви захистите свою церкву не лише від небезпеки християнського націоналізму, але й від безлічі інших відволікань і духовних спокус, які постійно намагаються проникнути до Церкви.

Висновок

Церква Божа пережила безліч земних царств і держав.

Одні правителі, такі як Нерон чи Сталін, жорстоко переслідували Церкву. Інші ставилися до неї прихильніше. Проте історія незмінно показує одну закономірність: Церква була найбільш вірною своєму покликанню тоді, коли дивилася далі за межі земних царств, шукала насамперед Божого Царства, проповідувала вічне Євангеліє та ставила Христа в центр усього.

Нехай і для нас це стане прикладом.

Відкладемо осторонь свої політичні симпатії та антипатії, коли вони починають затьмарювати Євангеліє. Наш світ не потребує ще однієї політичної ідеології, навіть якщо вона прикрита християнською термінологією. Він потребує Ісуса Христа.

Христос прийшов не для того, щоб спасти якусь політичну партію. Він прийшов, щоб спасти світ.